Інформація для батьків

Ваша дитина не говорить або говорить дуже мало слів, швидко втрачає увагу, не завжди реагує на ваші прохання, не помічає або ігнорує ваші питання до неї, не грається так, як інші діти?

Ні, ви не тривожна мама і не фантазер-тато!

Ви - уважні батьки!

Саме таких батьків ми вітаємо у своїй команді!

Методика раннього втручання - це найкращий старт і найкраща можливість дати дитині якісний розвиток.

Поки мозок найбільш пластичний і сприятливий до навчання, за допомогою сучасної методики ESDM (Денверської моделі раннього втручання) ми можемо розвинути у дитини мовленнєві навички, соціальну і символічну гру та уміння взаємодіяти з ровесниками.

Саме спільна співпраця спеціаліста з батьками дає можливість дитині досягнути найкращих і найшвидших результатів.

Для запису на консультацію звертайтеся за тел.: 067-38-04-786

Перший рік життя

2 місяці. Вимовляє окремі звуки, перші спонтанні вокалізації, направлені до дорослого (частіше мамі).

3 місяці. З’являються експерименти з голосними звуками  гукання та гуління – «а-а-а», «е-е-е», «о-о-о» 

4 місяці. Гуління перетворюється в рулади звуків, тобто один звук ніби – то перетікає в інший: «у-у-а-а-о».

5 місяців. Мелодійне гуління, випадковий лепет, додавання до голосних деяких приголосних звуків.

6 місяців. Удосконалюється випадковий лепет ( «да-да-да», «ма-ма-ма» ). Приголосні звуки зливаються з голосними, дитина починає імітувати звуки, які чує, веде з дорослим своєрідний діалог, одночасно прислуховуючись до його мови.

7 місяців. Лепет. Дитина розуміє смисл слів. Може на деякий час замовчати, щоб перевірити реакцію дорослого.

8 місяців. Лепет як мова, як спілкування. Дитина вчиться вимовляти звуки, імітує дорослих, не завжди розуміє значення, як ехо (ехолалія).

9 місяців.  Белькоче склади «ля», «ва». «та», «ба», «ка» (до 8 різних складів), з’являється чітке подвоєння складів: «ма-ма», «та-та» тощо.

10 місяців. Прислухається до мови дорослих, розуміє все більше слів, наслідує мову, у вимові з’являються нові склади, прості слова («на», «ав»).

11 місяців. Відтворення звуків. Кількість полегшених слів поступово збільшується. В одне й те ж слово дитина вкладає різний зміст, замінюючи  цілі речення.

12 місяців. За нормативними показниками дитина вимовляє 5-10  слів, які вона співвідносить з певними предметами чи явищами. Почувши нове слово  повторює його. Розуміє більше 20 слів.

Повна відсутність лепету до 7 місяців або його затухання протягом 1-2 місяців з моменту виникнення може свідчити про порушення слуху, інтелекту чи органічне ураження мозкових центрів, які відповідають за формування мовлення.

Другий рік життя

Стадія активного мовлення – автономне  мовлення.

Дитина використовує аморфні слова-корені, виділяючи їх із слів, які чує у дорослих. Починаючи з 1,5 років одним  словом дитина позначає цілий ряд предметів («ку» – купатися, курка; «па» – упав, палка, лопатка).

Дитина ще не вміє узагальнювати. Наприклад: розуміє значення слів «стіл», «стілець», «диван», але при цьому не знає значення слова «меблі».

Початок і закінчення періоду автономного мовлення пов’язаний з початком  і  закінченням  кризи 1-го року  життя.  Якщо  дитина   затримується  на  цій  стадії  до 3-5 років, це свідчить про затримку психічного розвитку.

В 2 роки дитина співвідносить знайомі слова з предметами зображеними на картинках (показує ведмедика, м’яч, сонечко та інші.)

Автономну мову змінює «телеграфна».

Спочатку це односкладові сполучення, які  означають зміст цілого речення. Дитина використовує слова, які означають предмети пов’язані з бажаннями та зацікавленістю. Враховуючи, що у кожної дитини в оточенні свій індивідуальний  набір таких предметів,  з якими вона часто зустрічається, грається, бачить то і набір слів у дітей різний. Це, як правило, іменники, спочатку жіночого, пізніше чоловічого роду, дієслова, прикметники в однині. Дитина може змінювати слова, використовуючи не тільки теперішній, але й минулий час дієслова, множину іменників.

В 2 роки дитина вимовляє близько 100 слів.

Третій рік життя

В мовленні дитини починає з’являтися проста фраза. Мовлення зв’язне. З’являються перші запитання («Що це?», «Де?»).

В мові ще багато граматичних помилок.

Правильна звуковимова поєднується із спотвореною.

Словниковий запас швидко збільшується. По досягненню 3-х років він складає 1000 - 1500 слів!

Затримка мовлення після 3-х років згубно впливає не тільки на мовленнєві здібності, але й на читання і письмо. Тобто, йде затримка психічного розвитку дитини.

Зверніть увагу, якщо розвиток дитини дуже відрізняється від вікових норм, обов’язково зверніться до спеціаліста ( логопеда, психолога) за допомогою. Раннє виявлення проблеми сприяє своєчасному проведенню корекційної роботи та, як наслідок,  гарним результатам.

Четвертий рік життя

Відбувається істотне покращення в мовленнєвому розвитку.

Дитина знає назви багатьох оточуючих предметів. Вона узагальнює їх, тобто розрізняє різні групи предметів та називає їх: посуд, одяг, іграшки, тварини і т.д.

Діти 4-го року життя користуються в мовленні простими і складними реченнями. Найбільш розповсюджена форма висловлювання – просте поширене речення («Ми з мамою ходили в магазин за хлібом», «Я люблю грати великою машиною»).

Дитина говорить велику кількість слів, але вимова звуків ще недостатньо чітка.

Малюк може добре вимовляти слова, які складаються з двох складів, але при вимові слів з трьох-чотирьох складів може допускати помилки: пропустити цілий склад, переставити склади місцями, пропустити деякі приголосні звуки в середині слова.

П'ятий рік життя

Словниковий запас дитини досягає 1500-2000 слів.

В своїх висловлюваннях дитина використовує майже усі частини мовлення. Дитина продовжує засвоювати узагальнюючі слова.

Відбувається інтенсивний розвиток граматичної будови мовлення, але дитина ще може допускати граматичні помилки: не завжди вірно використовує відмінкові закінчення, іноді неправильно узгоджує між собою слова.

Дитина в цьому віці починає висловлювати особисту думку з приводу якихось подій, розмірковує про оточуючі предмети. За допомогою дорослих малюк переказує казки, повторює невеликі вірші.

У більшості дітей в цьому віці покращується звуковимова: вже правильно вимовляють свистячі звуки [с, з, ц], починають вимовляти шиплячі звуки [ш, ж, ч, щ], але ще можуть замінювати їх один-одним (наприклад, шапка – «сапка», жовтий – «жовтий»). Звук [р] в цьому віці діти ще можуть замінювати на [й], [л] або [ль] (наприклад, рак – «йак», риба – «либа», пиріг – «пиліг»).

Шостий рік життя

До кінця шостого року життя активний словник дитини складає від 2500 до 3000 слів.

Висловлювання дитини стають більш повними та точними. В п’ятирічному віці діти самостійно складають розповідь, переказують казку, що говорить про оволодіння одним з найважчих видів мовлення – монологічним мовленням. В висловлюваннях дитини з’являються складні речення («Тато дивився телевізор, а ми з мамою читали цікаву книгу»).

В мовленні дитини з’являються слова, що позначають якість предметів, матеріал з яких вони зроблені («паперовий літа», «дерев’яний стіл»).

Дитина використовує синоніми та антоніми.

Дитина вже правильно узгоджує іменники з іншими частинами мови.

В мовленні п’ятирічних дітей з’являються присвійні прикметники («собача лапа», «заячі вуха»), складні прийменники («з-за», «з-під»).

В цьому віці дитина вже оволодіває різною складністю складової структури слів: не пропускає склади, не переставляє їх місцями.

Значно покращується звуковимова. Більшість дітей вже правильно вимовляють шиплячі звуки [ш, ж, ч] та звуки [р, рь], [л, ль]. Але у деяких дітей ще можуть відмічатися заміни тих чи інших складних звуків, або спотворення їх правильної вимови.

Розвиток будь-якої дитини, формування усіх її навичок і вмінь відбувається у певній закономірності. Наочним прикладом є  піраміда навчання  М. Вільямс та С. Шеленбергер

Ця піраміда наочно показує, наскільки вся освіта дитини, поведінка, інтелект, мовлення залежить від нижніх поверхів піраміди, а особливо від основи нервової системи.

Без забезпечення розвитку дитини на нижніх  "поверхах “, не варто потребувати навичок, що є на вищих ′′ поверхах ′′ піраміди навчання. Саме це пояснюємо батькам, що неможливо вимагати від дитини добре артикульованої мови, стійкої уваги та ідеальної поведінки, якщо є прогалини на нижніх рівнях піраміди ( незграбні, погано скоординовані рухи, не відчуває свого тіла в просторі,  порушена обробка сенсорної інформації і т.д.), а потрібно, в першу чергу,  зайнятися адаптивною фізкультурою, дрібною та загальною моторикою, мозочковою стимуляцією та сенсорною інтеграцією.

МОВА – найвища психічна функція, яка перебуває не в основі  піраміди, не збоку, не окремо, а на самій  вершині.  І щоб потрапити на цю вершину, потрібно звернути увагу на кожен ′поверх ′′ цієї піраміди.

5 міфів про аутизм

1. Діти з аутизмом не контактні і не дивляться в очі.

Це не так. Поміж них можуть бути як інтроверти, так і екстраверти. Більшість дітей з аутизмом, з якими я працюю, насправді контактні і можуть дивитися в очі, хоч і рідко відводять погляд (інша крайність). Вони люблять гратися з дітьми і знайомитися з дорослими. Вони можуть говорити безупинно. Але зазвичай не розуміють, як підтримувати гру і діалог. Порушення соціальної взаємодії може бути в обох напрямках.

2. Діти з аутизмом геніальні.

Через особливе сприйняття діти з аутизмом можуть мати здібності. Однак їх поширеність варіюється від 10 % до 62 % - в різних дослідженнях. Вони можуть досягти успіху в тому, що люблять робити, оскільки повністю поглинуті у своє улюблене заняття. Однак, зазвичай освітнє середовище і не розуміння специфіки аутизму не сприяє розвитку цих здібностей. Тому геніальність зустрічається не часто.

3. Діти з аутизмом не відчувають почуттів та не мають емпатії.

Навпаки, вони відчувають занадто багато емоцій і переважно дуже чутливі. Часто вони не можуть їх виразити або обробити та усвідомити. Іноді вони виражають їх нестандартним способом. В моїй практиці зустрічались дуже емпатичні діти. Але в будь-якому випадку всі вони проявляють  любов та прив’язаність до близьких.

4. У всіх дітей з аутизмом є стереотипна поведінка, всі вони виставляють речі в рядочок і під лінійку, обертаються і гойдаються.

Далеко не завжди. Хоча стереотипна і повторювана поведінка є обов'язковим симптомом, вона може з'явитися вперше в мовленні, а до цього не проявлятися взагалі.  У мовленні стереотипії проявляються у формі мовних штампів, цитат з мультфільмів, монологічного скандованого мовлення. При високофункціональному аутизмі стереотипна поведінка не так помітна.

5. Аутизм рівнозначний розумовій відсталості.

За статистикою лише у 30% дітей з аутизмом діагностують розумову відсталість.

Який міф Вас здивував найбільше? Які ще міфи ви чули?

Автор Інютина Олена - дитячий психолог, Київ.

Хто ж такий логопед?

       Шановні мами і татусі, бабусі і дідусі!

  Звичайно ж, ви любите свою дитину! Найкращу, найпрекраснішу на всій планеті! Ви бажаєте їй здоров'я і щастя, і, звичайно ж, хочете в майбутньому бачити її успішною і освіченою людиною. АЛЕ... успішною людина може бути лише тоді, коли вона вільно і легко володіє своєю мовою. Саме тоді вона викликає у нас відчуття довіри і позитиву. А підготовка в доросле життя починається з самого дитинства, і лише від вас, дорогі батьки, залежить, якою вона буде.

  Мовлення має принципове значення для розвитку мислення і діяльності дитини. Воно  є основою розвитку узагальнення, його матеріальним носієм, вищим регулятором поведінки дитини, як вважають вчені. Порушення мовлення, будь-які відхилення від норми можуть негативно позначитися на подальшому житті вашого дорогоцінного малюка.

  Вже багато років, аналізуючи результати щорічного логопедичного обстеження учнів на початку навчального року, доводиться констатувати, що у перші класи загальноосвітніх шкіл вступають 25-30% дітей з різними мовленнєвими вадами. Окрім збільшення кількості, відмічу і збільшення складності мовленнєвих вад. Це зумовлюється багатьма причинами. Серед яких, основною вважаю - неуважність батьків до своєї дитини.

 Пропоную невеличкий тест.

  1. Ви дуже мало посиділи з дитиною у декреті і вийшли на роботу, переклавши свої обов’язки на бабусю (в кращому випадку) або на няню.

  2. Усе спілкування з дитиною у вихідні та святкові дні зводиться до відповіді: „Так” на прохання включити телевізор або комп’ютер.

  3. Краще посидіти у вільний час перед телевізором, зробити манікюр-педикюр, ніж сходити з дитиною до зоопарку, цирку, театру, або пограти з нею в цікаву розвиваючу гру.

  4. Ви дуже гарні батьки і слідкуєте за здоров’ям дитини: регулярно перевіряєте зуби, руки, ноги і т.і. Тіло повинно бути здоровим! А душа???

  5. Вас дуже бавить так звана „дитяча мова” і Ви вважаєте це нормальним навіть у 5-6 років.

  Якщо ви на всі питання відповіли „ТАК”, то у Вашої дитини неодмінно виникнуть дефекти мовлення. Адже дуже важливим і необхідним для дитини є спілкування з рідними людьми. Відомо, що дитина за свої перші три роки засвоює більше інформації, ніж за все подальше її життя. Тому так потрібно забезпечити їй увагу, любов та спілкування. Треба дуже уважно слідкувати за розвитком своєї дитини і вчасно помічати ті чи інші відхилення від норми, не соромитись консультуватись із спеціалістами.

  Існує такий термін „дитяча недорікуватість”. Період, так званої, вікової (фізіологічної) недорікуватості за наявності нормального психічного і фізичного розвитку і повноцінного слуху дитини зазвичай триває, як вже сказано, до п'яти років. До цього часу мовлення дитини повинно стати правильним. Всякий відступ від правильної вимови у віці після п'яти років необхідно розглядати як тривалу фізіологічна недорікуватість, яка може стати стійким порушенням. Але часто батьки, а також деякі вчителі вважають розлади звуковимови лише „косметичним недоліком”, і сподіваються на те, що дитина „виговориться” сама. Насправді ж, дива, як правило, не відбувається. Батьки втрачають дорогоцінний час і  тим самим посилюють складність дефекту. Адже недарма кажуть: „Чим раніше, тим краще!”

  У мене був досвід роботи і з підлітками, і з дорослими людьми, які дуже хотіли виправити свої вади звуковимови. Це дуже-дуже складно. Людина з кожним роком свого життя стає все більш залежною від соціуму (людського оточення), від їх думок і відношення до себе. Доросла людина, особливо підліток, навіть навчившись правильно вимовляти той чи інший звук, не може застосувати це вміння на людях – соромиться. Адже процес оволодіння правильною вимовою складний і тривалий, та потребує постійного тренування і застосування в повсякденному житті. Саме тому він (цей процес) для дошкільників і дітей молодшого шкільного віку протікає непомітно, без психологічно-травматичного характеру, на фоні звичної їм ігрової та навчальної діяльності.

                Так хто ж  цей «страшний і небезпечний» ЛОГОПЕД?

Чому батьки з таким упередженням відносяться до логопеда і не хочуть вести до нього дитину?

  Якщо лікар з дитячого саду направить вашу дитину до хірурга, кардіолога, ЛОРа, ви поведете малюка? Напевно. Так чому ж, коли вихователь, психолог, вчитель радять Вам показати маля логопедові, Ви відмовляєтеся і ображаєтеся? Багато вчителів і вихователів часто зустрічають таку реакцію батьків. А чому?

Довідка:

                                Логопедія — галузь дефектології, наука про порушення мови,                          про методи їх профілактики, діагностики і усунення. Логопедія вивчає причини, механізми, симптоматику, течію, структуру порушень мовної діяльності, систему корекційної дії.

  Коли дитині важко йти, батьки допомагають.

Коли у дитини погано виходить зашнуровувати черевики, батьки допомагають.

  Коли малюку важко вимовити слово або звук, важко читати і писати, чому багато батьків відмахуються, не допомагають йому?

                                 Тому що не вміють і не знають як!

   Коли у дитини ранка, ми її бачимо і відчуваємо. Якщо щось порушене в животі, він болить. Коли порушена або не сформована мовна діяльність, то нічого не болить, нічого не видно, оскільки все заховано під кору головного мозку і ніяк не перевіриш. Лише фахівець-логопед може визначити рівень розвитку мови, правильно виявити порушення і допомогти здолати його.

  Логопед – це педагог, а не лікар. І заняття з логопедом – це не лікування, це процес навчання. Звісно, тільки від логопеда залежить яким буде це навчання - цікавим чи нудним. А ось результат залежить вже не тільки від логопеда, а і від батьків. Від нашої з Вами співпраці. Адже логопедична робота – це вироблення звички, а звичку треба тренувати, розробляти, нагадувати про неї. Тому, якщо Ви думаєте, шановні батьки, що тут все може відбуватися без Вашої участі, то Ви помиляєтеся. Успіх нашої з Вами роботи розподілений надвоє. Моя половина – навчити, забезпечити дитині гарний робочий настрій, розбудити її цікавість, щоб якомога корисніше провести з нею час. Ваша, шановні батьки, - сумлінно закріпити дома все, чому ми  з нею навчилися на заняттях.

  Мене часто запитують на початку нашої співпраці про кількість занять, яка буде потрібна, щоб виправити той чи інший недолік. Відповідь моя незмінна: „Чим більше Ви займаєтесь дома, тим менше Ви відвідуєте логопеда, і тим кориснішою буде наша співпраця для дитини!”

  Заняття проходять індивідуально з кожною окремою дитиною. Всі діти різні, кожен потребує до себе особливого ставлення, у кожного свій темп роботи.

  Наприклад, щоб поставити звук „р” один малюк потребує 5 занять, інший – 20.

Для кожної дитини підбирається своя індивідуальна програма, обов’язково від простого до складного. На занятті ми граємо в різні дидактичні ігри, кожна з яких несе змістовне мовне навантаження. Важка, суто логопедична робота (постановка звука, складні артикуляційні вправи) змінюється цікавими різноманітними ігровими завданнями, щоб час заняття летів для дитини непомітно, але з максимальною користю для неї. Ми тренуємо не тільки мовлення, а й мислення, увагу, пам’ять і т.і. Адже всі ці процеси тісно пов’язані один з одним і залежать один від одного.

   Як правило, робота логопеда ніколи не буває марною. Звичайно, за умови своєчасного звернення батьків до спеціаліста. Дуже часто зустрічаються випадки, коли невиправлені у дошкільному віці вади мовлення переносяться школярами на письмо та читання.

Довідка:

                     Дисграфія – частковий розлад процесу письма, яке виражається специфічними і стійкими помилками, які зумовлені несформованістю або порушенням функцій, що забезпечують процес письма. Дисграфія у дітей – це часткове порушення формування та повноцінного використання письма, тобто ускладнення в оволодінні процесом письма. Письмове мовлення школяра-дисграфіка відрізняється від письма його однолітків великою кількістю специфічних помилок.  Дислексія – частковий розлад процесу читання.

  Щоб зрозуміти механізм розвитку дислексії (дисграфії), почну здалеку. Відомо, що ми володіємо принаймі трьома видами слуху. Перший слух – фізичний. Він дозволяє нам розрізняти шум листя і дощу, літній грім, дзижчання бджоли, писк комара, а також урбаністичні звуки: гул авіалайнеру, перестук коліс поїзда, шелестіння шин автомобіля...

Другий різновид – музичний слух. Завдяки ньому ми можемо насолоджуватися мелодією улюбленої пісні і прекрасною музикою великих композиторів.

Нарешті, третій вигляд – мовний слух. Можна володіти хорошим музичним і одночасно дуже поганим мовним слухом. Останній дозволяє розуміти мову, розрізняти якнайтонші відтінки сказаного, відрізняти один звук від іншого. При недостатності мовного слуху не розрізняються схожі співзвуччя, обернена мова сприймається спотворено.

  Якщо у дитини порушений мовний слух, то, зрозуміло, йому дуже важко навчитися читати і писати. Насправді, як він може читати, якщо нечітко чує звучну мову? Опановувати письмо він також не в змозі, оскільки не знає, який звук позначає та або інша буква. Завдання ускладнюється ще і тим, що дитина повинна правильно зрозуміти певний звук і представити його у вигляді знаку (букви) в швидкому потоці мови, яку він чує. Тому навчання грамоти дитини з дефектним мовним слухом – складна педагогічна проблема.

  Для повноцінного навчання дитина повинна мати задовільний інтелектуальний розвиток, мовний слух і особливий зір на букви. Інакше успішно опанувати читання і письмо вона не зможе. Не випадково тому психоневрологи і логопеди при знайомстві із невстигаючим школярем уважно вивчають зміст його зошитів, почерк, особливості його мовлення. Дуже часто низька успішність дитини пояснюється не станом його інтелекту, а наявністю специфічних порушень читання і письма, про які я розповідаю.

Розпізнати подібні розлади може, зрозуміло, лише фахівець.

  Саме такі діти об’єднуються в групи (2-4 особи) для подолання дисграфії та дислексії. Спеціальна система логопедичних занять допомагає їм опанувати читання та письмо за умови регулярної та наполегливої праці. Комусь знадобляться роки занять, комусь - місяці. Суть уроків – тренування мовного слуху і буквеного зору. Заняття проходять цікаво, вони насичені різноманітними вправами на розвиток усіх сторін мови: лексично-граматичної, синтаксичної, фонетико-фонематичної, а також завданнями на збагачення словникового запасу та розвиток зв’язного мовлення. Окрім цього, в процесі навчання логопед звертає увагу і на розвиток зорово-просторових, часових уявлень дитини, її мислення, пам’яті, уваги та самоконтролю.

  Звертаю увагу батьків на те, що на цих заняттях діти не тільки пишуть диктанти. Вони повинні розкрити в собі внутрішні резерви, пізнати свою силу, позбавитися штампу „неуспішний” завдяки саме комплексному корекційному  логопедичному підходу.

  Також хочу зазначити, що не всі „погані” диктанти є дисграфічними. Діти можуть писати їх такими по інших причинах: гіперактивна дитина, неуважна, слабочуюча і т.п. В кожному разі це повинен визначити логопед.

  Наприкінці нашої розмови хочеться вірити, що Ви, шановні батьки, змінили свою думку про ЛОГОПЕДА, і тепер він не вважається Вам таким незрозумілим і далеким. А також маю надію, що тепер Ви уважніше будете придивлятися до своєї дитини, до її проблем та радощів, до того, як вона росте, змінюється, дорослішає. Адже в дітях наше майбутнє! І головне – це любити дитину, щиро радіти її успіхам, підтримувати у ній радість пізнання оточуючого світу. 

Автор Савицька Тетяна - логопед, Київ.